Аскольд — київський князь (860–882 рр.):

• 860 р. здійснив похід на Константинополь, уклав перший відомий договір Київської Русі та Візантії.

• прийняв християнство 

• убитий Олегом у 882 р.

Ігор Рюрикович — київський князь (912–944 рр.):

• розпочав династію Рюриковичей в Києві:

• здійснив два походи на Візантію 941 р. та 944 р.;

• був убитий у 944 р. під час повторного збирання данини (полюддя) древлянами в місті Іскоростень.

Ольга — княгиня київська (944–964 рр.):

• дружина Ігоря;

• придушила повстання деревлян та помстилася їм за вбивство Ігоря (спалила Іскоростень);

• здійснила першу державну реформу (податкову);

• впровадила погости та уроки;

• розбудова Києва, створення дерев'яної християнської церкви;

• спроби створити дипломатичні стосунки з країнами Європи (з Німеччиною);

• у 957 р. прийняла християнство в Константинополі.

Святослав Хоробрий (Ігорьович) — київський князь (964–972 рр.):

• син Ольги та Ігоря;

• здійснив адміністративну реформу;

• вів агресивну політику, захопив багато земель, які виснажили Русь;

• захопив території в'ятичів, уличів і тиверців;

• прийняв язичництво;

• у 965 р. розгромив Хозарський каганат від Ітилем та Волзьку Булгарію, відкрив шлях на Русь кочовим племенам;

• хотів перенести столицю до Переяславця;

• здійснив два Балканських (Болгарських) походи;

• відомі вислови: «Хочу на вас іти», «Не посоромимо землі Руської», «Мертві сорому не знають»;

• був убитий печенігами.

Ярослав Мудрий (Володимирович) — київський князь (1019–1054 рр.):

• син Володимира Великого;

• відновив владу в Київській Русі;

• правив разом із братом до 1036 р.;

• відвоював Червенські міста;

• переміг печенігів, завершення будівництва Софійського Собору;

• заснував першу бібліотеку при Софійському соборі;

• збудував Золоті ворота;

• уклав перший кодифікований звід руських законів — «Правда Ярослава»;

• шлюбна дипломатія (Ярослава Мудрого називали «тестем Європи»);

• у 1051 р. було призначено  Іларіона митрополитом Київським, заснування Печерського монастиря в Києві.

Ізяслав — київський князь:

• син Ярослава Мудрого;

• найстарший брат серед Ярославовичів, отримав у володіння значну частину земель Київської держави;

• 1068 р. разом з братами зазнав на річці Альті поразки від половців;

• 1072 р. разом з братами у Вишгороді уклав «Правду Ярославичів».

Святослав Ярославович — князь чернігівський:

• син Ярослава Мудрого;

• 1068 р. разом з братами зазнав на річці Альті поразки від половців;

• 1072 р. разом з братами у Вишгороді уклав «Правду Ярославичів».

Всеволод Ярославович — князь переяславський:

• син Ярослава Мудрого;

• 1068 р. разом з братами зазнав на річці Альті поразки від половців;

• 1072 р. разом з братами у Вишгороді уклав «Правду Ярославичів»;

• став київським князем (1078–1093 рр.) після смерті обох братів.

Володимир Мономах — київський князь (1113–1125 рр.):

• після повстання киян був обраний князем у 1113 р.;

• вдалі битви проти половців;

• продовжував «шлюбну дипломатію»;

• ініціював нову систему престолонаслідування;

• написав книгу «Повчання дітям»;

• придушення міжусобиць.

Мстислав Великий — князь київський (1125–1132 рр.):

• воював з половцями;

• зберігав цілісність Русі;

• останній князь перед добою роздробленості Київської Русі.

Ярослав Осмомисл — князь галицький (1153–1187 рр.):

• зміцнив владу в князівстві;

• розширив території Галицького князівства до Гирла Дніпра;

• боротьба з половцями;

• згаданий у «Слово о полку Ігоревім»

• укладення союзницьких угод із Польщею та Угорщиною.

Іларіон — митрополит Київський та всієї Русі за часів Ярослава Мудрого, автор «Слова про закон і благодать».

Антоній Печерський — видатний православний монах, засновник Києво-Печерського монастиря.

Алімпій Печерський — перший відомий давньоруський іконописець, чернецьКиєво-Печерського монастиря (Лаври).

Нестор — київський літописець, чернець Києво-Печерського монастиря та один із перших руських літописців. Вважається автором чи укладачем одного з найважливіших історичних джерел Київської Русі — «Повісті минулих літ», яка розповідає про історію руських земель від XI до початку XII століття.

Роман Мстиславич — князь волинський, галицький:

• 1199 р. утворив Галицько-Волинську державу із центром у м. Галич;

• приборкав боярську опозицію;

• проводив активну зовнішню політику;

• успішна боротьба з половцями;

• був фактичним володарем Київського та Переяславського князівств; 

• прозваний «Самодержавцем всея Русі»;

• помер у 1205 р.

Данило Романович (Галицький) — князь волинський, галицький:

• правив зі своїм братом Васильком у 1238–1264 рр.;

• 1238 р. розгромив тевтонських лицарів (хрестоносців) під Дорогочином;

• 1245 р. — битва біля міста Ярослава, ліквідація галицької боярської опозиції;

• 1245 р. визнав себе васалом монголів;

• пріоритет у зовнішній політиці в другій половині 1240-х – 1260-х рр. полягав у створенні коаліції європейських держав для боротьби із Золотою Ордою;

• 1253 р. був коронований у м. Дорогочин;

• сприяв розбудові старих та створенню нових міст (Холм, Львів тощо);

• переніс столицю до м. Холм.

Лев Данилович — князь галицький (1264–1301 рр.), волинський (1292–1301 рр.), перемишльський:

• переніс столицю до Львова;

• васальна залежність від Золотої Орди;

• просив допомоги в монголів для боротьби з угорцями та поляками;

• приєднав до Галицько-Волинської держави Закарпаття та Люблінську землю.

Юрій І Львович — галицько-волинський князь (1301–1308 рр.):

• прийняв титул короля Русі;

• домігся створення окремої Галицької митрополії православної церкви (1303 р.);

• столиця — м. Володимир

• втратив Люблінські землі та Закарпаття, які захопили Польща й Угорщина.

Юрій ІІ Болеслав — останній правитель Галицько-Волинської держави (1323–1340 рр.), сприяв зміцненню позиції католицької церкви на українських землях через що й був отруєний. 

Ольгерд Гедимінович — великий князь литовський і руський (1345–1377 рр.), очолив битву на р. Сині Води в 1362 р., приєднав до Литви Київщину, Чернігово-Сіверщину та Поділля.

Владислав II Ягайло — великий князь литовський і руський (1377–1381 рр., 1382–1386 рр.), за Кревською унією (1385 р.) вступив у династичний союз із Польщею (одружився з польською королевою Ядвігою) та став польським королем (1386–1434 рр.).

Вітовт — великий князь литовський (1377–1381 рр.), представник литовської династії Гедиміновичів. З 1386 р. вів запеклу боротьбу з Ягайлом за політичну самостійність Литви, виступив проти укладення Кревської унії (1385 р.) та став лідером антиунійної та антиягайлівської коаліцій.

Свидригайло — великий князь литовський (1430–1432 рр.), представник литовської династії Гедиміновичів, здійснював політику спрямовану на розрив унії з Польщею, зміг здобути владу на Волині, де правив до кінця смерті.

Хаджі-Герей — перший кримський хан, засновник Кримського ханства в 40-х рр. XV ст. 

Костянтин Іванович Острозький — великий гетьман литовський, здобув перемогу в битві під Оршею в 1514 р., вів активну боротьбу з Кримським ханством.

Юрій Дрогобич — учений, освітній діяч, ректор Болонського університету, Доктор медицини та філософії, першим публікував свої праці під час винайдення друкарства.

Дмитро Вишневецький (псевдонім — Байда) — князь, козацький ватажок, створив у 1556 р. на острові Мала Хортиця першу відому Запорозьку Січ. Прозваний «степовим королем». За наказом турецького султана був скинутий на гак, де потім був убитий стрілою.

Криштоф Косинський — очільник повстання в 1591–1593 рр. (приводом до козацького повстання був земельний конфлікт із родиною Острозьких).

Северин Наливайко — очільник повстання в 1594–1596 рр.

Іван Федорович — автор видань 1574 р. «Апостола» й «Букваря» у Львові. У 1581 р. створив Острозьку Біблію.

Герасим Смотрицький — перший ректор Острозької академії, письменник, автор твору «Ключ до царства небесного».

Мелетій Смотрицький — син Герасима Смотрицького, вихованець Острозької академії, письменник, автор «Граматики слов'янської».

Іпатій Потій — релігійний діяч, один з організаторів Берестейської унії (1596 р.), другий митрополит греко-католицької церкви (перший — Михайло Рогоза).

Марко Жмайло — очільник повстання на Куруковому озері в 1625 р., що закінчилася перемогою козаків та підписанням Куруківської угоди (1625 р.).

Тарас Федорович (Трясило) — козацький ватажок у повстанні під Переяславом (Тарасова ніч), де здобув перемогу, реєстр збільшено до 8 тис.

Іван Сулима — очільник повстання 1635 р., під час якого було частково зруйновано й підкорено фортецю Кодак. Повстання було придушено, Івана Сулиму стратили на центральній площі у Варшаві.

Йов Борецький — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі 1620–1631 рр., один із засновників Київського братства, з допомогою козацтва домігся відновлення православної ієрархії.

Павло Павлюк — один із ватажків національно-визвольного повстання 1637–1638 рр., зазнав поразок під Кумейками й Боровицею, був схоплений і страчений.

Яків Острянин і Дмитро Гуня — ватажки національно-визвольного повстання 1637–1638 рр., які керували повстанням після смерті Павла Павлюка та невдовзі зазнали поразок.

Богдан Хмельницький — гетьман Війська Запорозького, очільник Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. (Хмельниччина), засновник Української козацької держави (Гетьманщина). Народився в Суботові (Черкаська область), де в 1656 р. збудував родову церкву-усипальницю — Іллінську церкву. Батько Тиміша та Юрія Хмельницьких. До Національно-визвольної війни мав значні привілеї, але через конфлікт із Данилом Чаплинським їх втратив, підтримки від короля Б. Хмельницький не отримав — це стало приводом до Національно-визвольної війни. Діяльність Богдана Хмельницького під час Хмельниччини:

• був обраний гетьманом на Микитинській Січі;

• союз із Кримським Ханством про військову допомогу (вирішення проблеми браку кінноти у власному війську);

• 1648 р. — перша битва Національно-визвольної війни, битва під Жовтими Водами;

• 1648 р. — бій під Корсунем (Корсунська битва);

• 1648 р. — бій поблизу Пилявців (Пилявецька битва);

• після битв 1648 р. Богдан Хмельницький урочисто в'їхав до Києва. Столицею Гетьманщини став Чигирин;

• 1649 р. — битва під Зборовом. Укладення Зборівського договору;

• 1651 р. — Берестецька битва. Укладення Білоцерківського договору;

• 1652 р. — Батозька битва. Укладення династичного союзу з Молдавським князівством;

• 1653 р. — смерть Тиміша Хмельницького, молдавський похід;

• 1653 р. — Жванецька битва. Укладення Кам'янецького договору;

• 1654 р. — Переяславська рада. Укладення «Березневих статей»;

• 1656 р. — союз зі Швецією та Трансильванією;

У 1657 р. Богдан Хмельницький помер від хвороби.

Данило Чаплинський — польський шляхтич, особистий ворог Богдана Хмельницького, який пограбував його хутір, підступно відібрав привілеї Богдана Хмельницького на Суботів, вбив його сина Остапа та вкрав його жінку Матрону (Олену). 

Тиміш Хмельницький — старший син Богдана Хмельницького, у 1651 р. він стратив дружину батька (Матрону) за підозрою в зраді. У 1652 р. разом з Богданом Хмельницьким очолював битву під Батогом, після битви уклав династичний союз із Молдавією (одружився з дочкою молдавського господаря Розандою Лупул). 1653 р. Тиміш Хмельницький помер під час облоги міста в Сучаві (Молдова).

Іван Богун — видатний військовий діяч, полководець. У 1651 р., як наказний гетьман, зумів вивести значну частину козацьких військ з оточення. У 1654 р. виступив проти союзу з Московським царством.

Іслам-Гірей III — кримський хан 1644–1654 рр., який уклав воєнний союз із Богданом Хмельницьким та зраджував його 3 рази (битви під Зборовим, Берестечком і Жванцем).

Адам Кисіль — політичний і державний діяч, один із чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої. У 1648–1657 рр. був представником Речі Посполитої в переговорах.

Іван Виговський — гетьман Війська Запорозького протягом 1657–1659 рр., регент Юрія Хмельницького. Діяльність:

• спирався на старшину, що не подобалось козакам;

• вів переговори зі Швецією;

• придушив повстання М. Пушкаря та Я. Барабаша, які були підтримані Москвою;

• відновив союз із Кримським ханством;

• 1658 р. сприяв укладенню Гадяцького договору;

• 1659 р. здобув перемогу в битві під Конотопом;

• 1659 р. зрікся булави й виїхав до Речі Посполитої;

• 1664 р. був схоплений поляками й козаками Павла Тетері та звинувачений у зраді, за що був страчений.

Юрій Немирич — політичний, державний та військовий діяч Гетьманщини та Речі Посполитої, дипломат, магнат, козацький полковник, автор проєкту Гадяцького договору та був одним із керівників української делегації, що активно виступала за ратифікацію Гадяцького договору.

Юрій Хмельницький — гетьман Війська Запорозького протягом 1659–1663 рр., син Богдана Хмельницького. Діяльність:

• підписав Переяславські статті (1659 р.) з Московським царством;

• після поразки у війні з Річчю Посполитою підписав Слободищенський трактат (1660 р.), розрив союзу з Москвою;

• 1663 р. зрікся булави та пішов у монастир;

• 1677 р. був проголошений гетьманом турками на правах султанського васала (1681 р. втратив посаду гетьмана).

Павло Тетеря — гетьман Правобережжя протягом 1663–1665 рр. Діяльність:

• поновлення союзу з Кримським ханством;

• брав участь у поході Яна II Казимира (король Речі Посполитої) на Лівобережжя;

• боротьба проти козацьких повстань на Правобережжі.

Іван Брюховецький — гетьман Лівобережжя в 1663–1668 рр. Діяльність:

• обраний на Чорній раді поблизу Ніжина;

• підписав Батуринські статті (1663 р.) та Московські статті (1665 р.), які сильно погіршували становище Гетьманщини;

• був схоплений та страчений за наказом Петра Дорошенка.

Іван Сірко — кошовий отаман Запорозької Січі, відзначився в боротьбі з турками й татарами. У 1654 р. виступив проти союзу з Москвою. Виступив проти політики Івана Виговського, Юрія Хмельницького та Павла Тетері, звинувачував їх у пропольській діяльності. Певний час підтримував Петра Дорошенка, але після страти Івана Брюховецького полишив гетьмана. У 1672 р. намагався стати гетьманом Лівобережжя. Був противником Івана Самойловича та Москви, проте в Чигиринських походах виступив проти Османської імперії.

Дем'ян Многогрішний — гетьман Лівобережжя в 1669–1672 рр. Діяльність:

• підписав Глухівські статті;

• створив наймане кінне військо «компанійців»;

• таємно вів переговори з Петром Дорошенком;

• 1672 р. був заарештований та звинувачений у зраді, засланий до Сибіру.

Іван Самойлович — гетьман Лівобережжя в 1672–1687 рр. Діяльність:

• підписав Конотопські статті;

• був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра в 1674 р.;

• організував «Великий згін» після чигиринських походів;

• здійснив Перший кримський похід, де втратив булаву.

Семен Палій — полковник Фастівського полку, очільник козацького повстання 1702–1704 рр. У 1704 р. був заарештований за розпорядженням Івана Мазепи. У 1710 р. помер власною смертю.

Кость Гордієнко — кошовий отаман Запорозької Січі, підтримав Івана Мазепу у війні з Московським царством. Після смерті Івана Мазепи підтримував Пилипа Орлика. У 1711 р. був обраний кошовим отаман Олешківської Січі, яку очолював до 1728 р.

Іван Скоропадський — гетьман Лівобережжя, був обраний у 1708 р. у Глухові після переходу Івана Мазепи на бік шведів. Замість підписання підготовлених Решетилівських статей цар надіслав указ, який фактично зменшував автономію, за гетьманом велося спостереження. У 1722 р. була створена Малоросійська колегія для більшого контролю за гетьманом, а після його смерті (1722 р.) гетьмана не дозволили обирати.

Пилип Орлик — з 1706 р. генеральний писар та найближчий радник Івана Мазепи. У 1710 р. був обраний гетьманом, у тому ж році (1710 р.) уклав «Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького» («Конституцію Пилипа Орлика»). У 1711 р. гетьман уклав Кайрський договір із Кримським ханством і намагався визволити українські землі, але через воєнну перевагу Московського царства й зраду татар був змушений припинити наступ і покинути визволені території. До кінця життя намагався створити антимосковську коаліцію. Своє гетьманування перебував за кордоном (гетьман у вигнанні).

Павло Полуботок — наказний гетьман Війська Запорозького (1722–1724 рр.), у 1720-х один із найбільших магнатів. У 1708 р. не підтримав Івана Мазепу. У 1722 р. намагався відновити колишні права Гетьманщини та козацької старшини, видав універсал з реформами, що покращували становище та вповільнювали ліквідацію автономії. У 1723 р. гетьмана почали допитувати та підозрювати в зраді. Данило Апостол та старшина надіслали Петру I Коломацькі чолобитні (звернення) про дозвіл обрання гетьмана та відновлення прав, що розлютило імператора й він ув'язнив Павла Полуботка, Данила Апостола та всю старшину, що їм допомагала. У 1724 р. Павло Полуботок після тортур та допитів помер від хвороби в ув'язнені.

Петро I — правитель Московського царства 1682–1721 рр., з 1721 р. — імператор Російської імперії. Помер у 1925 р.

Данило Апостол — гетьман Війська Запорозького (1727–1734 рр.). Після смерті Петра I у 1725 р. був звільнений з ув'язнення. 1727 р. став гетьманом та отримав від Петра II «Рішительні пункти». Намагався загальмувати втрату автономії Гетьманщини, здійснив адміністративну, земельну, судову та фінансову реформи. Помер у 1734 р.

Петро II — імператор Російської імперії (1727–1730 рр.)

Феофан Прокопович — письменник, поет, філософ, математик, науковець, ректор Києво-Могилянської академії, професор богослов'я. Був прихильником Петра I, у 1716 р. переїхав до Петербурга та став одним із найближчих радників Петра I. Був автором теорії модернізації Московського царства в Російську імперію 1721 р.

Іван Григорович-Барський — архітектор, автор багатьох сакральних і цивільних споруд Києва, автор Покровської церкви в м. Київ (1766 р.).

Василь Капніст — громадський та політичний діяч, письменник. У 1791 р. відвідав Берлін за дорученням українських патріотичних кіл, щоб домовитися про допомогу у випадку національно визвольного повстання.

Микола Гулак — науковець, громадський та політичний діяч, учасник Кирило-Мефодіївського братства.

Устим Кармалюк — очільник ряду повстань на Поділлі в 1813–1835 рр.

Йосип Гладкий — останній кошовий отаман Задунайської Січі.

Микита Муравйов — російський революціонер, декабрист, лідер Північного товариства та автор Конституції Микити Муравйова (програмний документ Північного товариства).

Брати Андрій і Петро Борисови — російські революціонери, декабристи, очільники «Товариства об'єднаних слов'ян».

Павло Пестель — російський революціонер, лідер Південного товариства та автор «Руської правди» (програмний документ Південного товариства).

Тарас Шевченко — український письменник, основоположник української літератури, художник, громадський діяч:

• учасник Кирило-Мефодіївського братства;

• автор поетичної збірки творів «Кобзар» (1840 р.) та «Гайдамаки» (1841, 1844 та 1860 рр.);

• автор портретів «Автопортрет» (1840 р.) і «Катерина» (1842 р.).

Борис Грінченко — український письменник, літературознавець, педагог, член «Братства тарасівців», автор чотиритомного «Словаря української мови».

Олександр Кониський — український перекладач, письменник, адвокат, журналіст. Автор слів «Молитва за Україну» та «Щоденника» Тараса Шевченка. Кониський був одним із фундаторів Львівського Літературного Товариства ім. Т. Шевченка (1873).

Юрій Федькович — письменник у стилі романтизму, передвісник українського національного відродження Буковини. Найвідомішими творами є поеми «Довбуш» та «Лук'ян Кобилиця».

Михайло Павлик — письменник, політичний та громадський діяч. Разом з Іваном Франком створив Русько-Українську радикальну партію (1890 р.).

Юліан Романчук — визначний політичний, громадський та культурно-освітній діяч:

• член-засновник товариства «Просвіта» у Львові 1868 р.;

• один із засновників Літературного товариства імені Тараса Шевченка в 1873 р. (з 1892 р. — Наукове товариство імені Тараса Шевченка);

• співзасновник та співробітник газети «Діло»;

• член Української націонал-демократичної партії.

Юліан Бачинський — політичний і громадський діяч. У 1890–1899 рр. був членом та провідним діячем Русько-Української радикальної партії (РУРП). У 1895 р. опублікував книгу «Україна Irredenta». У 1899 р. став співзасновником та членом Української соціал-демократичної партії.

Олександр Барвінський — політичний та громадський діяч, історик. Один з ініціаторів створення Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), у 1893–1897 став його головою. У 1891–1907 рр. був послом до австрійського парламенту.

Дмитро Яворницький — український історик, археолог, посідав важливе місце у вивченні історії козацтва, автор книги «Історія запорозьких козаків». 

Ілля Мечников — видатний український/російський науковець у сфері медицини та біології. Він відкрив явище фагоцитозу, є автором дослідження  «Генеалогічні міркування (про походження багатоклітинних)», саме Ілля Мечников став першим українським лауреатом Нобелівської премії, створив в м. Одеса бактеріологічну станцію. Значну частину свого життя перебував у Франції.

Данило Заболотний — український науковець у сфері медицини та біології, друг Іллі Мечникова, який відзначився рятуванням людства від епідемій чуми, холери, дифтерії та інших інфекційних хвороб. 

Іван Пулюй  — український учений, фізик, публіцист, перекладач Біблії українською мовою. І. Пулюй відзначився у різних напрямах фізики, але найбільш відомий дослідженням Х-променів, відкриття яких деякі вчені привласнюють саме йому (але першим опублікував дослідження німецький вчений Вільгельм Рентген). 

Марко Кропивницький — український театральний режисер та актор, письменник, створив перший професійний театр у Єлисаветграді (Кропивницький). 

Миколо Садовський — український актор та режисер, активно брав участь у театральному житті, був корифеєм українського побутового театру та відкрив перший стаціонарний український театр. 

Марія Заньковецька — українська акторка, корифейка українського театру.

Богдан Ханенко — промисловець, меценат, колекціонер, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. 

Василь Симеренко — промисловець, серед українського громадянства відомий як «Великий Хорс», член Київського товариства старожитностей і мистецтв. 

Євген Чикаленко — український меценат, один із лідерів Української демократично-радикальної партії (УДРП). У 1908 р. з ініціативи Євгена Чикаленка та інших членів УДРП було створено Товариство українських поступовців (ТУП). Був спонсором газети «Громадська думка», а після її заборони — спонсором газети «Рада».

В'ячеслав Липинський — український політичний діяч, історик, публіцист, теоретик українського консерватизму, посол Української Держави в Австрії. Один з організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників».

Іван Боберський  —  український педагог, розбудував та очолював спортивно-фізкультурну організацію «Сокіл» у 1908–1914 рр..

Кирило Трильовський — громадський та політичний діяч, засновник спортивно-фізкультурну організацію «Січ».

Михайло Галущинський — перший командувач  добровольчого легіону Українських січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії.

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген (псевдонім Василь Вишиваний) — був полковником УСС, австрійський архікнязь, полковник армії УНР, поет.

Андрій Жук — український політичний діяч, публіцист і дипломат. У 1905 р. був одним із лідерів УСДРП. Виїхав за кордон до Львова та співпрацював із газетами соціал- і націонал-демократичного напряму, займався публіцистичною діяльністю. Член ГУР та ЗУР. Дипломат Української Держави, УНР.

Сергій Єфремов — український громадський та політичний діяч, публіцист, літературознавець: 

• член Української демократичної партії;

• заступник голови УЦР;

• обіймав посаду Генерального секретаря міжнаціональних справ у Генеральному секретаріаті;

• лідер Української партії соціалістів-федералістів.

Петро Болбочан — український військовий діяч, полковник Армії УНР, керівник військ УНР по звільненню Криму в 1918 році від червоної армії.

Номан Челебіджіхан — кримськотатарський політичний та державний діяч, один з організаторів першого Курултаю, автор національного гімну кримських татар.

Дмитро Вітовський — український військовий діяч, сотник легіону УСС 1918 р., один з організаторів «Листопадового зриву», що стало наслідком створення ЗУНР.

Василь Липківський — український релігійний діяч, у 1921 році був обраний митрополитом української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Григорій Нарбут — український художник, написав видатну картину «Еней та його військо».  

Іван Кавалерідзе — український скульптор, автор пам'ятника Тарасові Шевченку в м. Ромни.

Олександр Шумський — український радянський державний та політичний діяч, нарком освіти УСРР, активний провідник політики «коренізації». 

Микола Хвильовий (Микола Фітільов) —  український прозаїк, поет, засновник літературно-творчих об'єднань «Гарт», «Урбіно» та «ВАПЛІТЕ», лідер Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Під час літературної дискусії він виступив з орієнтацією на європейських письменників за що й був розкритикований радянською владою. 

Микола Волобуєв — український економіст 1920-х років, автор концепції економічної самодостатності УСРР. Він вбачав Україну як колонію, що й намагався довести. 

Лесь Курбас — актор, режисер, новатор українського театру, керівник 1922–1926 рр. мистецького об’єднання «Березіль» у Києві, а після 1926 р. у Харкові. Представник Розстріляного відродження.  

Казимир Малевич — український художник польського походження, визначний діяч авангарду, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму, широко відомий картиною  «Чорний квадрат», під час репресій переїхав у Ленінград, але все одно був заарештований. Помер Казимир Малевич від хвороби в 1935 р., яка з'явилась через декілька років після його катування. 

Михайло Бойчук — художник-монументаліст. Один із засновників монументального мистецтва України XX століття. Представник Розстріляного відродження.  

Василь Мудрий — український громадський та політичний діяч, журналіст, у 1925 р. очолив УНДО, що діяло в Польщі та набуло найбільшої підтримки українського населення 

Володимир-Сергій Залозецький-Сас — український громадський та політичний діяч, дипломат, мистецтвознавець, меценат. Співзасновник і голова Української національної партії на Буковині, офіційний український представник у румунському уряді.

Андрій Мельник — український військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, другий голова ОУН (1938–1964 рр.).

Ярослав Стецько — український політичний та військовий діяч, автор Акту відновлення Української держави, очолив уряд новоствореної Української Держави, проголошеної 30 червня 1941 р., третій голова ОУНР (1968–1986 рр.).

Олена Теліга — українська поетеса, діячка ОУН, у 1941 р. у Києві заарештована німцями за націоналістичну діяльність, які згодом стратили її в Бабиному Ярі.

Тарас Бульба (Боровець) — український військовий діяч, створив похідну групу ОУН «Поліська Січ» — збройно-політична формація, що діяла на Волині від червня 1941 р. до лютого 1944 р. 

Кирило Осьмак — український громадський та політичний діяч, дія ОУН, очільник Української Головної Визвольної Ради (УГВР) створеної у 1944 р. У 1944 р. заарештований та ув'язнений радянською владою.

Іван Кожедуб — український та радянський військовий діяч, найкращий льотчик-ас в авіації Антигітлерівської коаліції за весь час Другої світової війни, тричі герой Радянського Союзу.

Василь Порик — українець, учасник Другої світової війни, учасник руху опору на територіях Франції, очільник партизанського руху, один із керівників «Комітету радянських патріотів». У 1964 р. отримав звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Відомий під партизанськими псевдонімами як «Базиль» та «лейтенант Громовий».

Олексій Берест — українець та радянський військовий, лейтенант Червоної Армії, встановив над Райхстагом «Прапор Перемоги» разом з росіянином Єгоровим та грузином Кантарією.

Амет-Хан Султан — радянський льотчик-ас кримськотатарського походження, двічі Герой Радянського союзу, з 1947 р. — льотчик-випробувач, який потім отримав звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР».

Кузьма Дерев'янко — військовий діяч, генерал-лейтенант, підписав від імені СРСР Акт про капітуляцію Японії, що й поклало кінець Другої світової війни  2 вересня 1945 р. 

Іван Багряний — український прозаїк, поет та публіцист, драматург, політичний діяч, автор романів «Сад Гетсиманський» та «Тигролови», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1992 р., посмертно).

Максим Рильський — поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, голова Спілки письменників України.

Павло Тичина — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, автор твору «Ви знаєте, як липа шелестить?», лауреат Сталінської премії (1941 р.).

Андрій Малишко — український поет, перекладач, перші вірші надрукував у журналах «Молодий більшовик» і «Глобус», за поему «Прометей» отримав Сталінську премію (1947 р.)

Володимир Сосюра — український поет, написав багато патріотичних творів, один із найвідоміших — «Любіть Україну» 1944 р., за яку в 1951 р. був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». У 1948 р. отримав Сталінську премію. Автор висловів «Всім серцем любіть Україну свою» і «Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну».

Олександр Богомолець — український учений, Герой Соціалістичної Праці (1944 р.), був президентом АН УРСР, основоположником української школи патологічної фізіології, ендокринології й геронтології.

Сергій Лебедєв — український учений, створив малу електронно-обчислювальну машину «МЕОМ» (1950 р.) 

Володимир Філатов — учений, хірург, громадський і політичний діяч, засновник та перший директор інституту очних хвороб і тканинної терапії НАМН України, був депутатом Верховної Ради України 1–4 скликань. 

Василь Кук — український військовий діяч, генерал-хорунжий, став командувачем УПА (1950–1954 рр.) після смерті Романа Шухевича.

Ліна Костенко — поетеса, авторка збірок «Проміння землі» та «Мандрівки серця».

Іван Драч — поет, перекладач, драматург, автор збірок «Протуберанці серця», «Корінь і корона», учасник КПРС 1959–1990 рр.

Євген Сверстюк — поет, літературний критик, шістдесятник автор збірки «Блудні сини».

Іван Світличний — літературознавець, літературний критик, поет, шістдесятник.

Алла Горська — художниця, дисидентка, авторка картин «Прип'ять. Пором» і «Біля річки».

Катерина Білокур — видатна художниця, найвідомішою картиною є «Хата в Богданівці» — 1955 р.  

Лесь Танюк — шістдесятник, український режисер театру та кіно. 

Сергій Корольов — головний конструктор космічних кораблів. Під його керівництвом у 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі, що розпочало «Космічну еру» в історії людства, та першу міжконтинентальну  балістичну ракету.  

Володимир Івасюк — український музикант, один з творців української естрадної музики, автор найкращих пісень року в СРСР — «Червона рута» (1971 р.) та «Водограй» (1972 р.). 

Микола Руденко — український письменник, поет, політичний та громадський діяч, правозахисник, дисидент, автор поезій «Всесвіт у тобі» й «Оновлення», засновник та голова УГГ.

Леонід Биков — видатний діяч кіномистецтва, автор кінофільму «у бій ідуть одні старики». 

Микола Амосов — український радянський кардіохірург. 

Олег Антонов — український радянський авіаконструктор. 

Михайло Брайчевський — український історик та археолог, у 1970–1972 рр. працював в Інституті археології АН УРСР.

Мустафа Джемілєв — політичний та громадський діяч, кримськотатарський дисидент, з 1991 р. перший голова Меджлісу кримськотатарського народу.

Валерій Марченко — український дисидент, правозахисник, літературознавець та перекладач, автор перекладів «Там у Київських печерах» і «Гулак», репресований радянською владою.