Національно-визвольна війна (Хмельниччина) — війна в 1648–1657 рр., мета якої було визволення руського (українського) народу від Речі Посполитої, яка насаджувала свою мову, віру, закріпатчувала та  принижувала українців.

Військо Запорозьке — 1) військово-політична організація з центром у Запорозькій Січі; 2) державне утворення Гетьманщина, що виникло під час визвольної війни Богдана Хмельницького в середині XVII століття на території Середнього Подніпров'я, Полісся, Брацлавщини і Запорожжя; 3) назва реєстрового війська в Речі Посполитій та Гетьманщині. 

Гетьманщина — українська козацька держава, яка виникла на теренах України внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. 

Покозачення — соціальний процес переважно самовільного набуття козацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського соціуму, що наприкінці 16 – у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку.  

Соціально-економічна причина Національно-визвольної війни українського народу середини ХVIІ ст. 

«Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони мусять працювати власноручно й зі своїми кіньми три дні на тиждень на користь свого пана, а також сплачувати йому певну кількість ...хліба, багато півнів, курей, гусей і курчат перед Великоднем, Трійцею та Різдвом...»

Причини до Національно-визвольної війни українського народу середини ХVIІ ст. 

«…у католицькому християнському королівстві та вільній Речі Посполитій [народ] зазнає такого насильства, якого і в поганській неволі християни-греки не зазнають. Захоплено церкви, монастирі та собори, заборонено вільне виконання обрядів...»

Привід до Національно-визвольної війни 

Уся перша війна почалася через Чаплинського, який, попри те, що я мав привілей короля, відібрав у мене хутір, та ще мені погрожував смертю, і весь цей вогонь спалахнув через нього...» 

Жовтоводська битва, 1648 р.

«Тих польських ратних людей біля Жовтих Вод самовільні козаки, з’єднавшись із татарами, всіх побили, а інших у полон побрали живими разом із сином коронного гетьмана Потоцького...»

«Тих... польських ратних людей біля Жовтих Вод самовільні козаки, з’єднавшись разом із татарами, всіх побили, а інших у полон побрали...»

Корсунська битва, 1648 р.

«...недалеко відійшовши від Корсуня, на цьому згаданому шляху військо було розгромлене, а їх милості пани гетьмани [Микола Потоцький, Мартин Калиновський] і багато старшин взяті в татарський полон...»

«Стали поляки обозом та вишикували своє військо на рівнині коло Корсуня. Того ж ранку вдарив Хмельницький зі своїм і ординським військом на поляків. Ті, недовго втримуючи свій стрій, з великими втратами відступили...»

В'їзд Хмельницького в Київ 1649 р. (1648) 

«Увесь народ, вийшовши з Києва, вся чернь вітала його. Академія вітала його промовами як спасителя народу від рабства польського, як Мойсея, вбачаючи в імені Богдан добрий знак і називаючи його Богом даний...»

Зборівська битва, Зборівський договір, 1649 р.

«Хмельницький, залишивши під Збарожем піше військо, з іншою частиною та з татарами вирушив на короля й непомітно підібрався до табору... На ранок знову розгорілася битва біля польського табору та біля Зборова...» 

«Лічби війська... дозволяє мати його королівська милість сорок тисяч Війська Запорозького ...усі уряди в Київському, Брацлавському, Чернігівському воєводствах... мають віддаватися шляхті віри православної...»

«Вимагаємо, як уже вище було згадано, щоби духовенства римської віри не було в Києві... Коронні війська до повного заспокоєння не мають іти в ці краї на постій, щоби це не порушило задумів, спрямованих до встановлення миру...»

«...де його королівська милість дозволяє мати сорок тисяч війська запорозького, укладення реєстру козаків довіряє гетьманові Війська Запорозького, а посади всілякі обіцяє роздавати тут обивателям віри православної грецької» 

«Щодо кількості війська... дозволяє його королівська милість 40-тисячний реєстр Війська Запорозького упорядкувати гетьманові того ж війська... щоб він був складений відповідно до договору...»

«Його королівська величність буде і далі жалувати посади громадянам шляхетського стану в Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах. Чигирин має назавжди лишитися при булаві Війська Запорозького…»

Берестецька битва, Білоцерківський договір, 1651 р.

«А на його милість короля... ми не підносили рук, бо коли під Берестечком наше військо не зазнало милосердя його королівської милості, то мусили, як пану своєму, уступити... прагнучи вже дальшого миру...» 

«І ось зібрав Богун [гетьман наказний] своїх полковників на раду. Думали вони, як би вирватися з осади... На раді полковники вирішили навести через Пляшівку міст, переправити ним на той бік побільше війська, відігнати Лянцкоронського і дати змогу усьому козацтву вийти з облоги...»

«I тiльки трапилася нагода, що Хмельницький прислав послання з пропозицією про мир, як ляхи відразу прислали своïх посланцiв i пiдписали його. Ось статті цієї угоди. Вiйсько козацьк має складатися лише з двадцяти тисяч...»

«Дозволяємо організовувати реєстрове військо.., яке мусить перебувати тільки в маєтках, що містяться у воєводстві Київському...»

«… Козаки можуть проживати лише в Київському воєводстві, та й то лише на королівських землях. Ні Брацлавське, ні Чернігівське воєводства козаки не матимуть…»

Вітання з перемогою Польщі в битві під Берестечокм 

«Війська реєстрового дозволяємо впровадити на двадцять тисяч, і це військо через гетьмана і старшину має бути зареєстроване у воєводстві Київському, нічого не займаючи із Брацлавського та Чернігівського...»

Батозька битва, 1652 р.

«Через рік після перемоги під Берестечком повністю загинуло польське військо... Того ж року господарю Василю довелося влаштовувати весілля своєї дочки Розанди з Тимошем, сином козацького гетьмана Хмеля...»

Молдавський похід після смерті Тиміша Хмельницького, 1653 р.

«Вельможний і милостивий молдавський господарю... Ті добрі відносини, що між нами були, і тепер трохи зіпсовано, треба ще більше зміцнити... Що наш син загинув.., то цього не можна повернути... Як і раніше, віритимемо один одному... Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького...»

 Переяславська, «Березневі статті», 1654 р.

«...Бачу зле, бо віддав Хмельницький всіх нас у неволю московському цареві... Сам із військом козацьким присягнув і місто Київ силою під мечовим покаранням до того привів, що присягли всі...»

«У чорнобильців, і тож дуже небагатьох, ґвалтом взяли присягу; тамтешні міщани нерадо прийнявши московитів, роз’їхалися по різних містах і містечках, не присягали і присягати не хочуть. Вони заявили, що швидше помруть, ніж будуть присягати московському цареві і твердо стоять на цьому...»

«Кияни теж цього були противні й не хотіли... присяги... Митрополит не дозволив присягати, й отець архімандрит, і все духовенство... Гадяцький і Брацлавський полки не хотіли зноситися з Богданом Хмельницьким»

«У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає й бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе “рабами царськими”. Увесь народ московський є рабом. У Московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу – це гірше, як скочити живим у вогонь...», — такими словами аргументував полковник Іван Богун свою позицію щодо недоцільності укладання «Березневих статей»

«...[деякі] полки відірвалися від Хмельницького і відмовилися присягати московському цареві... Хмельницький присягнув московському цареві у Переяславі... »

«… великий государ наш гетьмана Б. Хмельницького пожалує, свої грамоти царські на ваші вольності велить дати … і щоб Війська Запорозького було 60000 …»

 «Послів з добрими справами [гетьману] приймати.., а в яких справах приходили - писати до Государя..; з Турецьким султаном і з Польським королем без указу Государя не вступати у відносини...» 

«То ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького... і все наше Військо Запорозьке пожалували – веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привілеями...»

 «…Я прийняв підданство не для того, щоб робити те, що скажеш… Я з польським королем перед тим бився, щоб вернути свободу собі й козакам…» 

Союз козаків з Швецією та Трансильванією

«Найясніший князю Трансільванії, наш вельмишановний пане й друже. Не без особливої прихильності одержали ми листа вашої найяснішої величності.., де нас запрошують увійти в братський союз із найяснішим королем Швеції...»

«Наш підданий гетьман Богдан Хмельницький, майже поєднавши свої війська з угорцем Ракочієм, послав до Польської держави наказного гетьмана Антіна Ждановича, і Богуна, й інших начальників для спустошення...»

«Найясніший королю Швеції… ми підняли зброю проти поляків на захист віри і вольності. …ми з’єднані з вашою величністю зв’язком, яким ми зобов’язані обом воєводам Молдавії та князеві Трансільванії…»

Віленське перемир'я 

«У жовтні 1656 р. переговори завершилися підписанням __________ між Річчю Посполитою та __________. Це викликало обурення __________. І він вступає у воєнний союз з Трансільванією та __________» 

Про Богдана Хмельницького

«Військо наше розгромлено вщент... зрадник засновує нове князівство... Чернь, рада тому, що [він] оберігає її, відчиняє міста, уводить туди його як тріумфатора-переможця... Київ оголосив він своєю столицею... Орда стоїть проти нас... Воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське вважає своїми, погрожує Волині та Поділлю...»

«Правда то, що я лихий, малий чоловік, але мені то Бог дав, що я єсть єдиновладцем і самодержцем руським! Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь! Перше я за свою шкоду і кривду воював — тепер буду воювати за нашу православну віру! ...За границю на війну не піду! Шаблі на Турків і Татар не підійму! Досить маю на Україні, Поділлі і Волині... тепер досить достатку і пожитку в землі й князівстві моїм — по Львів, по Холм і Галич»